18 жовтня в селі Раковичі Радомишльского району відбулось перепоховання останків 23-х невідомих радянських воїнів, які загинули під час оборонних боїв 1941-го року та визвольних боїв території району у 1943-му році відповідно.
Віктор Міхненко, голова Радомишльської районної ради:
“…Сьогодні ми віддаємо належну шану тим людям, які багато років назад поклали свої голови за нашу свободу… Хотілося б також відзначити тих людей, які займаються пошуковою роботою, які виконують дуже важливу, на нашу думку, місію. З великою повагою хочу нагородити Раковицького сільського голову за його величезну працю, яку він робить для того, щоб повернути пам’ять тих людей, які віддали своє життя за нашу свободу”.
В ході виступу, Міхненко також зазначив, що у війні на Донбасі наші хлопці також гинуть. В Радомишльскому районі є декілька хлопців, які тяжко поранені лежать зараз в госпіталях. Є навіть такий, котрий не подає про себе звістки вже більше сорока днів. Це Кондратюк Юрій. “Буквально вчора-позавчора з’явилось в інтернеті, що нібито він похований в Старобільску. Я вчора зв’язувався з керівництвом Старобільскої районної ради, з мером міста… П’ятого вересня був дуже важкий бій під містечком, яке називається Металіст. Наших там полягло 28 чоловік. Це десантники а також воїни «Айдару». І передбачається, що там наш Кондратюк Юрій з Борщева. Вчора мати їздила, здала тест ДНК. І якщо підтвердиться це, то і ми будем мать дуже важку звістку. В той же час ми сподіваємось, що він все-таки живий. Поки що надія є.”, – розповів Віктор Міхненко.
Олександр Ловинюк, голова Житомирської обласної громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук»:
“На сегодняшний день у нас в организации уже в организации порядка пятидесяти человек официальных членов, не считая волонтёров. Наши ребята сегодня участвуют в боевых действиях на востоке Украины. Некоторые являются командирами подразделений и батальонов территориальной обороны. Многие работают волонтерами на Востоке. Настоящая у нас организация, настоящие ребята. Я горжусь, что у нас есть такие люди.
Вот уже который раз мы проводим здесь, в Раковичах, перезахоронение солдат, которые полегли в районе Радомышля, в районе Раковичей в 1941-43-х годах. К сожалению, и на этот раз нам не удалось установить ни имён, ни фамилий, ни национальностей этих солдат. Они так уйдут как неизвестные безымянные герои…
К сожалению, сегодня прошлое так же актуально как и настоящее. К сожалению, сегодня у нас, в нашей стране, как это не парадоксально, но идёт война. Война с внешним агрессором. И самое печальное в том, что сегодня к нам пришли потомки тех солдат, – русских солдат, которые лежат в этой братской могиле. Пришли не как освободители, а пришли как завоеватели. Я думаю, что будь живи их деды и прадеды, они бы никогда не допустили того, чтобы брат поднял руку на брата. Мы, украинцы, – народ мирный, но мы не отдадим ни одного квадратного метра своей земли. Мы будем сражаться так же как сражались 70 лет назад здесь наши отцы, деды и прадеды. Вечная память погибшим солдатам. Пусть земля им будет пухом. Слава Украине!”
Віктор Потапенко, заступник голови правління всеукраїнської громадської організації «Закінчим війну»:
“23 человека сегодня будет захоронено. Именно не перезахоронено, а захоронено. Они не были захоронены в те тяжелые годы войны. Было не до того. Многие были просто в окопах, на позициях засыпаны землей взрывами. Благодаря поисковикам найдены. Тяжелый труд найти, попытаться идентифицировать (если это возможно), провести вот это мероприятие. То есть большим это делом сегодняшним таким заканчивается данный этап работы, продолжается следующий, то есть поиск идёт постоянно. Ребята трудятся в своё личное время, за свои деньги, порой без поддержки государства. Но, призвание, судьба… Вот делают своё благородное дело.
А по поводу сегодняшней ситуации. Да, есть крылатое выражение что «Нация, которая забывает прошлое, худшие его страницы повторяет в будущем». Вот на сегодня, что мы видим. Россия забыла своё прошлое. И не так своё, а как прошлое буквально вот сороковых годов, когда пришел к власти диктатор. Народ одурманен диктатором, и пошла война. То есть люди уже противостоять этому не могут, – нормальные люди, которые понимают, что такое война, что это жертвы, гибель, кровь, боль родителей, родных.
И в России вроде бы идёт поисковая работа, и захоранивают там солдат. И говорим как бы с ними на одном языке. Но, видите, пришел диктатор и всё. Всё рухнуло, всё поломалось в их сознании, в их мироощущении. И в итоге сегодня имеем войну с людьми, с которыми служили в армии, ели из одного котелка, строили одни дороги, одни дома, одни заводы, одну страну. Страшно, непонятно, но это факт. Фразу приписывают Сталину, хотя она была сказана не им, но тем не менее, вот сегодня она имеет место быть: «Наше дело правое и победа будет за нами», потому что мы защищаем свою землю, своих родных, близких. А агрессор, тяжелыми потерями, страшной войной, но будет разгромлен. Слава Украине!”
Валерій Жлуктенко, голова Радомишльскої районної ветеранської організації:
“Завдяки цим воїнам, незалежно від якої національності, вони – визволителі, вони дали можливість нам жити зараз і нашій Україні. Хотілося б ще сказати що, слава Богу, що є люди, які не байдужі у цей важкий для країни час, які дали можливість нам попрощатися з цими воїнами. І від нашої районної ветеранської організації я хотів би відмітити і виразити щирі слова подяки цим людям.
Висловлюємо подяку Бордюгу Андрію Олександровичу за активну роботу, спрямовану на увіковічення перемоги у ВВВ, значний внесок у пошукову роботу, плідну співпрацю, вшанування пам’яті героїв ВВВ. Також голові Житомирської обласної громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» Ловинюку Олександру Віталійовичу”.
Володимир Науменко, спеціаліст з культурної спадщини:
“Сьогодні ми зібралися, щоб віддати дань поваги воїнам, які загинули, визволяючи наш район. Прикро, що не встановлені імена цих радянських воїнів. Але ми ведемо також пошукову роботу. За останніх три роки мені вдалося встановити 76 радянських воїнів, які до цього часу вважались без вісті зниклими і лежать у братських могилах на території нашого району. Приїжджали їхні близькі, рідні на їх могили.
Ось буквально у мене на столі лежить лист. Пише онука від далекої Калуги: «У мене ніколи не було дідуся. Один дід загинув в період Вітчизняної Війни. Я благаю вас, знайдіть мені місце поховання мого діда. Нашій бабусі вже під дев’яносто. Вона не знає, де похований її чоловік». І проведена робота, і в похоронному листі було написано, що загинув він недалеко від міста Радомишль. І більш ніде нічого не було. І так по номеру військової частини, чотири солдати загинули недалеко від Радомишля. У братській могилі Глухова-1 було встановлено таке прізвище. Таких епізодів дуже і дуже багато”.
По закінченні траурного мітингу останки воїнів були поховані за християнськими звичаями з відданням всіх військових почестей.
Також місцевим музичним колективом були виконані пісні про минулі війни та війну сучасну, автором яких є жителька села Раковичі, Кучерина Ольга Микитівна.
